Ой у полі доріженька
Ні широка, ні вузенька.
Ніхто тою дорогою
Ані пройде, ні проїде.

Тільки пройде два солдати,
І холостий, і жонатий.
І холостий, і жонатий,
А за ними рідна мати.

Гірко плаче і ридає,
Та сліз море виливає.
Та сліз море виливає,
Сина з війська дожидає.

— Не плач, мати, не ридай,
Слізьми моря не доливай.
Слізьми моря не долиєш,
Сина з війська не визволиш.

Мати наша породим а,
На що ти нас породила?
Чи на печаль, чи на муку?
Государю на науку.