Ой на горі василечки сходять,
Під горою барвіночок слався. (Двічі)

Під горою барвіночок слався,
Молод козак розпивсь, розгулявся. (Двічі)

Молод козак розпивсь, розгулявся,
А його кінь в стайні застоявся. (Двічі)

Стоптав, зламав червону калину,
Ізвів з ума дівча-сиротину. (Двічі)

Мару сина по бережку ходить,
А за нею вітер хвилю носить. (Двічі)

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина силою женила. (Двічі)

Невісточку вона не злюбила,
На вулиці невістку судила. (Двічі)

— Ой ти, мати, пораднице в хаті,
Порадь мене, що милій казати. (Двічі)

А свекруха її не злюбила,
До порога спати положила. (Двічі)

До порога спати положила,
А до сина стиха говорила: (Двічі)

— Піди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, дротянії віжки. (Двічі)

Купи, синку, дротянії віжки,
Скрути милій рученьки ще й ніжки. (Двічі)

Купи, синку, дротяну нагайку,
Скатай милу, як синю китайку. (Двічі)

Купи, синку, дротяну нагайку
Та й бий жінку з вечора до ранку. (Двічі)

А миленька білу постіль слала,
До постелі стиха промовляла: (Двічі)

— Постіль моя, тонка, білесечка!
Хто ж на тобі сю ніч буде спати? (Двічі)

Хто ж на тобі сю ніч буде спати?
Буде милий, як кат, катувати. (Двічі)

А звечора свічечка горіла,
А впівночі нагайка шуміла. (Двічі)

А впівночі нагайка шуміла,
А к світові миленька умліла. (Двічі)

Лежить мила, як бумага синя,
А миленький, як білая глина. (Двічі)

— Ой ти, мати, пораднице я хаті,
Порадь мене, де милу сховати. (Двічі)

— Зірви, сину, в коморі дилину
Та заховай чужую дитину. (Двічі)

— Не зірветься в коморі дилина,
Не втаїться чужая дитина. (Двічі)

Треба, мати, коня продавати,
Треба, мати, милу поховати. (Двічі)

— Сідлай, сину, коня вороного
Та їдь, сину, до тестя рідного. (Двічі)

Нехай їде, нехай поспішає,
Нехай свою дитину ховає. (Двічі)

По миленькій в усі дзвони дзвонять,
Сина й матір до острогу гонять. (Двічі)

На миленьку сорочку наділи,
Сина й матір в острог посадили. (Двічі)