Ой з-за гори кам’яної голуби літають,
Не зазнала розкошоньки, вже літа минають. (Двічі)

Не зазнала розкошоньки, вже літа минають,
Половина літ проходить, я щастя не маю. (Двічі)

Не зазнала в батька добра, замужем не буду,
По чому ж я літа свої споминати буду? (Двічі)

Чи по тому споминати, що з’їла та спила,
Чи по тому споминати, що гірко робила? (Двічі)

Ні я з’їла, ні я спила й гарно не сходила,
Лиш по тому споминати, що гірко робила. (Двічі)

Ні я з’їла, ні я спила, гарно не сходила,
Тільки мої розкошоньки, що вірно любила. (Двічі)

Літа мої молодії, де ж ви ся поділи,
Ой чи ви крильця мали, у гай полетіли? (Двічі)

Вернітеся, літа мої, буду шанувати,
Буду літа шанувати, в папір завивати. (Двічі)

Літа мої, літа мої, літа молоденькі,
Як ви такі нещасливі, будьте ж коротенькі! (Двічі)

Ой ви, слуги молодії, беріть коні воронії,
Доганяйте, повертайте літа молодії. (Двічі)

Ой догнали літа мої на кленовім мості,
Ой верніться, літа мої, хоч до мене в гості. (Двічі)

— Не вернемось, не вернемось, бо нема до кого,
Ой було ж нас шанувати, як здоров’я свого. (Двічі)

Було пізно не лягати, рано не вставати,
Було літа молодії в папір завивати. (Двічі)

— Літа мої, літа мої, літа молодії!
Ой верніться ви до мене, бо ви дорогії. (Двічі)

Ой з-за гори кам’яної
Голуби літають...
Не зазнала розкошоньки,
Вже літа минають.

Запрягайте воли сірі,
Коні воронії,
Доганяйте літа мої,
Літа молодії!

Ой догнали літа мої
На калиновім мості:
«Гей, вернітесь, літа мої,
До мене хоч в гості!»

«Не вернемось, не вернемось,
Не маємо до кого:
Та було б нас шанувати,
Як здоровля свого!»

Ой з-за гори кам’яної
Голуби літають...
Не зазнала розкошоньки,
Вже літа минають.

Запрягайте, хлопці, коні,
Коні воронії,
Та й поїдем доганяти
Літа молодії.

Ой догнали літа мої
На високім мості:
— Гей, вернітесь, літа мої,
До мене хоч в гості.

— Не вернемось, не вернемось,
Не маєм до кого!
То було б нас шанувати
Як здоров’я свого!