Коло млина, коло броду (Двічі)
Два голуби пили воду.

Пили вони, напилися (Двічі)
Та й догори піднялися.

Вони пили, вуркотіли, (Двічі)
І знялися, полетіли,

Крилечками стрепенули, (Двічі)
Про кохання спом’янули.

Як ми, серце, кохалися, (Двічі)
Сухі дуби розвивались,

А як же ми перестали, (Двічі)
То й зелені повсихали.

Горе тому козакові, (Двічі)
Що на сивім коникові,

Що на сивім коникові (Двічі)
Ще й шабелька при бокові.

Горе тому, що кохає, (Двічі)
З стремен ніжок не виймає.

Коло млина, коло броду (Двічі)
Два голуби пили воду.

Вони пили, вуркотіли, (Двічі)
Ізнялися, полетіли.

Ізнялися, полинула, (Двічі)
Крилечками стрепенули.

Крилечками стрепенули, (Двічі)
Про кохання спом’янули.

«Тому горе, що кохає, — (Двічі)
З стремен ніжок не виймає!»

Коло млина, коло броду (Двічі)
Два голуби пили воду.

Вони пили, буркотіли, (Двічі)
Напившися, полетіли.

Крилечками стрепенули, (Двічі)
Про кохання спом’янули.

— Горе тому, хто кохає, (Двічі)
З стремен ніжок не виймає.

Як приїхав під віконце: (Двічі)
«Добривечір!» — «Прощай, серце!»

Горе ж тому, хто любиться, (Двічі)
Як день, так ніч все журиться:

Ой високо сонце сходить, (Двічі)
Чогось мила смутна ходить.

Знати її по личеньку, (Двічі)
Що не спала всю ніченьку.

Знати її по білому, (Двічі)
Що журиться по милому.