Кого вірно люблю,
За тим помираю,
За нові ворота
Його виряджаю.

— Іди, милий, іди,
Іди та не бався,
Сонечко заходить,
Додому вертайся.

Сонечко заходить,
Дружка не видати,
Повів до Дунаю
Коня наповати.

Не видно милого,
Чогось не видати,
На жовтім пісочку
Лиш слідочки знати.

Ой один слідочок
Коня вороного,
А другий слідочок
Миленького мого.

Сороки й ворони
Тіло розношали,
Його жовті кості
В Дунай повкидали.

Піду до Дунаю
Кості позбираю,
Шовковим платочком
Поперетираю.

В зеленім садочку
Кості поховаю.
Кого вірно люблю,
За тим помираю.