Виряджала мати сина
Да й на косовицю,
Зачесала чорні кудрі
Аж на потилицю.
Я ж думала, мій синочку,
Що будеш косити;
Аж ти кинув косу в росу,
Да й став голосити.
— Ти не знаєш, моя мати,
Що то за досада,
Що ти мене не женила,
Щоб була одрада!
Коли б знала, моя мати,
Що дівчина може,
То б давно мені сказала:
Оженись, небоже!
Оженися, не журися,
Возьми жінку-любку,
Цілуй єї, милуй єї,
Як голуб голубку!