Пісні на весілля

Календарно-обрядові пісні

Людині притаманна здатність сприймати світ не тільки в реально-видимих формах, але й через аналогію (уподібнення) одного явища іншому, символічно.

Українська система символічного відображення світу ще мало вивчена, зокрема недостатньо висвітлено питання символіки весільного тексту.

Символіка весільної пісні багатюща. Якщо для ліричної родинно-побутової пісні характерні асоціативні символи, для календарно-обрядової магічні, то весільній родинно-обрядовій ліриці властиві два типи символів. Там, де переважає лірична тема, зустрічаємося із символами асоціацій (калина в піснях не завжди наречена, але тема нареченої незмінно викликає певний словесний символ). Напр.: «Під калиною три парубки говорять до дівочки» (1, с. 168).

Там, де у весільних піснях помітно відчувається обрядово-магічний момент, символ буде точним (символічна дія і пов’язані з нею слова-символи — напр.: покроплення свяченою водою, посипання зерном означають бажане благополуччя, багатство, достаток, здоров’я). Функціональне значення обрядів землеробського культу, пов’язаних з використанням зерна, перш за все служили символом плодючості, вічності життя. О.Потебня зазначав, що молодих на весіллі обсипають зерном, щоб хліб родився колосистий, щоб зберігались краса і здоров’я молодих.

У весільних піснях наголошується: «Обсип, мати, вівсом, червоною калиною, кропи свяченою водою, долею щасливою» (1, с.146) ; чи в іншому варіанті: «житечком обсипайте, до шлюбу випроводжайте» (2, с. 235). Як бачимо, ритуал обсипання, як і кроплення свяченою водою, має на меті уберегти від порчі молодих, зробити їх багатими, здоровими, веселими і зумовити щасливе подружнє життя. За Х. Ящуржинським, у міфічному значенні хлібні зерна вважали символом дощу, тому ритуал обсипання наречених, з цього погляду, символізував плідність.

Обрядово-магічний момент відчутний у випіканні короваю, прибиранні гільця, розплітанні коси, покритті наміткою голови дівчини — точних символах.

Коровай на весіллі — символ плодючості, продовження роду; з’єднання молодих у сім’ю; щастя; спільної долі (3, с. 73).

У весільному обряді дві половинки короваю символізують наречену і нареченого. Символічне й те, що випікали коровай лише ті жінки, які виходили один раз заміж і жили зі своїми чоловіками в злагоді. Символічне значення води для короваю:

Не можна залишити поза увагою характерний лише для Поділля обряд прибирання гільця (найчастіше молодого невеликого деревця ялини, сосни, рідше калини). «Гільце — деревце з ялини, із червоної калини», це, як вважає М. Дмитренко, — символ розквітлого молодого життя, статевої зрілості; дівочої цноти; символ любові; поєднання небесного і земного, чоловічого і жіночого; символ багатства; плодючості (3, с. 73). У весільній пісні гільце в’ють «вівсом, червоною калиною... долею щасливою» (1, с. 84).

Найурочистіший момент народного весілля — розплітання дівочої коси, що символізує кінець дівування. Співали:

Молоду садовлять на кожух вовною догори — символ щастя. Скільки ніжності, шляхетного почуття в піснях, якими молода прощається з косою — символом глибокого духу, дівочої цнотливості: «Розпустіть мені косу по червоному поясу» (1, с. 45) ; символом дівування, краси:

Співали: «Припала коса росою, а... молоденька красою» (1, с. 78).

Поряд з розплітанням коси у весільному обряді стоїть покривання голови молодої наміткою (серпанком). Розкриваючи символічне значення намітки, звернемось до такої подільської весільної пісні, як «Ой куди ж ти, Наталко, та ходила» (1, с. 221), в якій подруги запитують Наталку, куди вона ходила, що «свою голівоньку убілила». А у відповідь:

Зіставляючи символічне значення білого цвіту як символу вірності та вираз «треба його аж довіку доносити» виявляємо й символічне значення намітки: вірність у шлюбі до останньої хвилини життя. В буденному житті намітка постає символом плодючості, служить оберегом матері.

Найбільш ранніми в обрядовій поетиці були символи, які виникли на основі міфологічних уявлень, що належать до найдревнішої стадії доісторичного періоду життя слов’ян: символи небесних світил і явищ. Так, розповсюдженим образом у весільному фольклорі є Місяць, який символізує чоловічий початок. Місяць і Сонце (зірка) пов’язані родинними зв’язками: брат — сестра або чоловік — дружина: «Не місяцем — то зорою, не братом — то сестрою» (1, с. 123).

Цікавий мотив «мостіння мостів», який спочатку розглядався як символ, що виник на основі міфологічних уявлень. У цьому плані цікаві спостереження О.Потебні, який у монографії «Про міфічне значення деяких обрядів та повір’їв» (1865) вказував, що «мостіння мостів» у піснях «може бути темним спогадом про небесний міст, яким боги сходили на землю» (див.: 5). Пізніше було уточнено значення символу: «Мостіння мостів виражає очікування саме шлюбу...», проте зауважено, що в основі такого значення може лежати інше, більш архаїчне, міфологічне. Мотив спорудження мосту відомий у казках як одна з головних умов одруження. Викристалізовану поетичну формулу даного мотиву знаходимо у весільному репертуарі.

Символічне значення мотиву загальновизнане в народі: стати на мості чи перейти мостом (кладкою) символізувало одруження:

Філософськи глибокий у весільній поезії образ «калинового мосту»:

або варіант:

Калина — символ розквіту, міст — дитя, що з’єднує два береги: молодість і старість (3, с. 64), у весільній ліриці — дівування і заміжнє життя. Перший берег вже за спиною (на...мості), попереду другий берег, і зворотнього шляху немає.

Символічного значення набирає вираз «до свекрухи в гості», до якого, як пояснення, можна навести прислів’я: «У гостях добре, а вдома — краще».

Образи природи часто входили в мислення людини як частини її життя і діяльності. Природа наче поділяла щастя і горе людей. Як співучасниця людського життя одухотворена природа виступає майже в усіх весільних піснях. Символічні ситуації характеризують психологічний стан персонажів, життєві ситуації. З допомогою образів природи шляхом майстерного зіставлення передається настрій молодості, висловлюються поради, коли виходити заміж. Дівчина звертається до винограду з проханням: коли її примусять йти за нелюба, то «не цвіти красно», «не роди ягідок рясно», а коли віддадуть за коханого, то

Символіка образів природи в народній весільній ліриці надзвичайно багата, неординарна. Особливу групу складають рослини-символи: дерева, кущі, трави і квіти. Їх можна поділити на чоловічі і жіночі. До рослинних символів, що стосуються молодої, можна віднести: калину, руту-м’яту, шавлію, васильки, вишню, черешню, вербу, березу. Зазначимо, що один і той самий образ у різних жанрах може мати відмінне значення. Візьмемо хоча б один з найпопулярніших образів української весільної і ліричної пісень — образ калини.

Символічне значення калини закріплене у весільній пісні обрядом і пов’язується з дівочою чистотою і красою («калинонька — твоя красонька», — 1, с. 97), одруженою дівчиною (Калина січана, Наталка — звінчана... — 1, с. 110), вічною любов’ю. Символічний у весільній пісні образ зрубаного чи зламаного дерева — всохлого зламаного горіха, берези зі стятим верхом, — зокрема калини. Ламати калину означало виходити заміж, любити, як от:

Такі значення образу калини не мають вже ніякого зв’язку з ліричними піснями інших жанрів. Тут символ калини має зовсім інший зміст (калина без цвіту — відсутність кохання; зів’яла калина — дівчина занедужала; гілля калини, мовби в зажурі гнеться до землі, води — у дівчини горе («Червоная калинонька та й на воду схилилася. Молодая журилася, що од роду одбилася»), калина, посаджена на могилі, — символ скорботи, світлої пам’яті: «Посадіть на мені червону калину, вона навесні зацвіте»).

Таким чином, символ калини, який у весільних піснях виступає в єдиному, позитивному, значенні, в інших ліричних піснях, як правило, викликає протилежні асоціації.

Образи дівчини, жінки, матері символізують також вишня (черешня). У фольклорі з нею асоціюється почуттєвий світ дівчини, тривожна, очікувальна пора дівування (6, с.121).

У весільних піснях вишня — образ дівчини-нареченої («За городом черешенька, на ній білий цвіт», — 1, с. 182), на вишні ягоди — діти і матір («За городом черешенька, на ній ягідки...»), а вишневий сад — символ родини.

Барвінок у весільній пісні — символ вічного кохання, сімейного благополуччя, символ незайманості, цноти. Його тулили до всього, що потребувало вічності краси, життєстійкості: до весільного калача (Стелися, барвіночку,... ми тебе будемо рвати, коровай убирати (2, с. 114)), щоб людські серця молодих поважали; до весільного гільця (гільце-деревце... із хрещастого барвінку (7, с. 73) ) ; як символічного усталеного буття.

Як символ дівочості, цнотливості, відвернення злих духів у весільній поетиці виступає рута (рута-м’ята) :

Як атрибут розлуки виступає рута в ліричних піснях, жовтий цвіт рути провіщає нещасливе кохання (Зелена рутонька, жовтий цвіт).

Нерідко у весільних піснях зустрічаємо васильки, які символізують святість, чистоту, красу коханої. Це складова гільця («Гільце-деревце... із запашного васильку», — 7, с.73), весільного віночка («... Другий городець — запашний васильочок.... З того ми й будем плести віночок», — 2, с. 31).

Як і калина, барвінок, рута, васильок, рожа — символ дівочості. Вона відображає красу дівчини, символ дівочої цнотливості, символ дівчини на виданні:

Своєрідна емблема квітів — символів дівочості — вінок нареченої як знак чистоти і незайманості, але разом з тим він означав смерть попереднього життя і відродження нареченої в іншій якості (3, с. 26).

Виділившись з обрядового весільного контексту, мотив вити вінки увійшов в інші цикли обрядової та необрядової поезії, де зазнав повної поетичної незалежності. Купальські та обжинкові вінки були символами сонця, що пов’язано з ідеєю плодючості і добра.

Як і більшість жіночих рослин — символів, чоловічі теж мають декілька значень. У весільному фольклорі образ явора персоніфікує парубка; здоров’я і силу, молодість. Ясен — скромність, пісенна душа, дуб — гордість, міць, сила, красивий парубок. Символ парубка — й барвінок.

Наявність декількох варіантів значення одного й того ж образу служить доказом органічного поєднання людини і природи, багатої народної уяви.

Символіка образів природи знайшла свій відбиток у групі птахи—символи (рідше — тварини). Як правило, дівчина-наречена — це: лебідка, зозуля, качечка, (утка, утінка), ластівка, голубка, галка, горлиця, перепілка, пава, дівочка-синичка, або просто пташе. Дуже часто у весільній поетиці зустрічається символ лебідки (білої, сивої). На основі того, що білий, білизна — символ краси, біла лебідка — символ молодої дівчини, сива лебідка — засмучена наречена. Втрачати дівочу цноту, за О. Потебнею, в народній поезії означає відставати від білих лебедів і приставати до сірих гусей (тобто заміжних жінок (див.: 5). Поняття «втрачати цноту» розглядається тут в загальному значенні, тобто переходити від дівування до заміжнього життя.

Найчастіше дівочі символи поєднуються з образами-символами парубка, нареченого: орел, сокіл, горлик, селезень (качур), соловейко, павич, ятличок. У такій сукупності вони створюють багату картину.

Поруч з образами лебедів, гусей та ін. чи не завжди присутній образ води (ріка, став) як символ згоди між закоханими.

У багатьох весільних піснях зустрічається вживання декількох символів, як от у пісні «Ой по той бік ставу кличе павич паву» (1, с. 134), де символ птаха поєднується із символом-рослиною, зокрема «винним яблучком». Яблуко в народній фольклорній символіці — символ кохання, чистоти, винне яблучко — символ спокуси, бо ж «за теє винне яблучко потеряла дівуваннячко».

Символ води у весільній поезії — це не тільки злагода. Часто вживаний образ Дунаю здавна вважають символом межі, «яка розділяє світ живих і мертвих». У весільній поезії Дунай — «велика вода». Велика вода, як зауважує О. Потебня, в символіці пов’язана із заміжжям дівчини:

Аналіз предметного світу пісенної символіки певною мірою свідчить про їх національно-побутову географічну своєрідність. Так, напр., троянда (рожа), поширена в українських піснях, в російських зустрічається досить рідко, а в піснях північних регіонів взагалі не зустрічається (9, с. 108). Таким чином, символіка весільної пісні — яскравий художній світ, характеристика народного світогляду, морально-етичних ідеалів.

Світлана КОЗЯР,
аспірантка відділу
фольклористики
ІМФЕ НАН України.

«Народознавство» — всеукраїнський фольклорно-етнографічний часопис.