Українські народні пісні
А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Колискові та дитячі пісні

Колискові пісні

Колискові пісні — ліричні пісенні твори, які виконуються матір’ю (рідним батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати.

Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Спостереження доводять, що не лише образно тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями.

В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла.

Більш сучасну групу текстів умовно можна назвати побутовою. Це твори, в центрі яких не стільки саме дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров’я, щастя, а скоріше світ, в якому дитина живе — її дім, родина.

Центральним у цій групі колисанок є образ матері. Вони сповнені мріями, думками матері про майбутню долю дитини.

Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них нема складних поетичних прийомів і тропів. Основним виразником колискової пісні є мелодія, яка навіває дитині сон.

Мати і дитя — це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності.

Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитям, дістає вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках.

Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, матір вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, організовану ритмом гойданням колиски.

У багатьох колискових мотив присипляння пов’язаний з ще однією напівміфологічною істотою — котом. Кіт у слов’янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі; стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається).

Монотонний тихесенький наспів і пестливі слова мають заспокоїти, приспати дитя, тому м’якесенькими лапками підступає до мальованої колисочки пухнастий, волохатий, муркотливий котик, голуби приносять на крилечках сон-дрімоту, і фантастичні Сонко і Дрімота в колискових піснях діють як люди, що цілком відповідають дитячому світосприйнятті.

«Колискові пісні — жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці. Визначальний у колисковій пісні не смисловий, а звуковий (ритмо-мелодійний) компонент».

«Колискові пісні — ліричні пісенні твори, які виконуються матір’ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик).

«Колискова пісня — один із жанрів дитячого фольклору, переважно коротенькі пісеньки, виконані зазвичай над дитячою колискою з чітко визначеною метою — приспати дитину» («Східнослов’янський фольклор. Словник наукової і народної термінології»).

«Колискова пісня — термін фольклористичний. У народі ще й зараз вживають дієслівних форм: співати при колисці або співати кoта. Вислів «співати кoта» виник із звичаю, коли у нову колиску клали кота, гойдали його і наспівували при цьому колискової пісні. А після цього ритуалу клали до колиски дитину і співали їй, доки вона не засинала» (Анатолій Іваницький).

«Колисанка (колискова пісня) — жанр народної ліричної пісні. Колисанку співає мати (зрідка бабуся), аби заколисати, залюляти, приспати, приспівати дитину. Колисанки переважно короткі. Ритм і темп — зумовлені темпом гойдання. Мелодія — наспівна, нескладна. Мета колисанки — відповідними рухами, монотонним співом і приємними дитині словесними образами спонукати до сну малого слухача. Музична і словесна форма та самий зміст колисанки вказують на прадавнє її походження, на його спорідненість із магічними навіюваннями — замовляннями» (Анатолій Волков).

«Колискові пісні виділяються в окремий цикл, тому що мають чітко окреслені тематику і функцію, вони призначені тільки для одного слухача — дитини і мають тільки одного виконавця — матір або близьку людину». (Наталя Шумада)

Функції колискових пісень

  • практично-побутова
  • пізнавальна
  • емоційна
  • морально-етична
  • психотерапевтична
  • формування естетичного чуття

«Поряд з традиційними колисанками побутують імпровізовані. Вони мало зафіксовані фольклористами саме через свою імпровізаційність. У функції колисанок можуть побутувати твори інших жанрів: родинно-побутова, суспільно-побутова пісня, балада» (Анатолій Волков).

«Виконання колискових пісень відрізняється від виконання «дорослого» мелосу. Особливість співу залежить від втоми матері, її настрою чи роботи, яку вона могла зазвичай виконувати паралельно із заколисуванням (вишивання, прядіння, в’язання). Колисанко вий зворот на зразок «а-а-а», «баю-баю-баю», «люлі, люлі, люлі» є мелодичним розспівом-вокалізацією, який набуває розширеного вигляду і переростає в регулярний приспів, який імітує ритм погойдування. Повторюваність по співок та коливально-спадковий рух сприяють виконанню колисковими піснями їх головного призначення — заколисувати і заспокоювати немовля» (Наталія Сивачук).

«Найстійкішим мотивом в українських колискових піснях є закликання чи запрошення сну до дитини. Сон уявляли наші предки як істоту, яка може увійти в людину і вийти з неї, може заспокоїти, приспати, ввести в стан абсолютного спокою. …У давнину сон сприймався як невластивий людині фізичний стан, що настає в результаті дії якихось сил, духів. Такими силами є антропоморфічні образи Сну та дрімоти, до яких і звертається мати в колискових піснях. … Сон та Дрімота уподібнюються до людей, вони ходять, співають, ділять обов’язки («ти будеш колихати, а я буду присипляти»)» (Наталія Сивачук).

«Колискові пісні і образно-тематичною структурою, і інтонаційно-ритмічною будовою споріднені із замовляннями. Як колискові пісні, так і замовляння виголошуються речитативом, напівпошепки. Це інтимна розмова, яка мусить іти тихо, плавно, не порушуючи гармонії, тихої музики сфер, це діалог зі Всесвітом, душі і серця. Замовляння та колискові пісні мають такі спільні риси:

  • і колискові пісні, і замовляння виникли в період, коли відбувся остаточний перехід від мисливства до землеробства, коли матріархат прийшов на зміну патріархату, коли жінка вшановувалася як символ родючості… і владно входили в духовне життя людей культи вогню… води, землі-годувальниці, сонця, місяці, зернових культур та виробів з них
  • колискова пісня має таку ж магічну функцію, що й замовляння, — привернути певну якість чи дію, свідченням чого є словесні формули побажання дитині
  • і в замовляннях. і в колискових піснях персонажами виступають магічні істоти (Сон-Дрімота, «спання»), тотемні тварини (гулі, кіт, чайка, зозуля)
  • як і в замовляннях. так і в колискових піснях мова звернена до всього білого Світу: пташок, котика, калини, берези, вітру
  • в обох жанрах оповідь розгортається за аналогією, бажане повинно стати дійсністю, слово — ділом…
  • інтонаційно-ритмічна будова колискових пісень подібна до інтонаційно-ритмічної будови замовлянь»

Наталія Сивачук

Дитячий фольклор

«Дитячий фольклор — багатожанрова система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і десь до трьох — трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов’язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки)…

Другу частину дитячого фольклору становлять твори, виконувані дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість — це творчість самих дітей» (Анатолій Іваницький).

«…Г.С.Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «дитячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі. пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування» (Зоряна Лановик, Мар’яна Лановик).

«…Усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

  • тексти, створені дорослими для дітей
  • твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку
  • твори самих дітей»