Українські народні пісні
А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Козацькі пісні

Виникнення і розвиток козацьких пісень пов’язані з історією козацтва, що сформувалося в XV-XVI ст. у боротьбі українського народу проти феодального гноблення та іноземних загарбників і уславилося своєю мужністю, героїзмом, відданістю вітчизні. Багато з них своїми мотивами та ідейним змістом споріднені з історичними піснями та думами.

Козацькі пісні охоплюють тривалий період життя народу. До найдавніших із них (XV-XVI ст.) належать твори про польову сторожу, постій козаків і пожежу в степу, про бурю на морі й потоплення турецького корабля, про сутички з турецько-татарськими загарбниками, про смерть козака на полі бою.

Козацькі пісні відзначаються багатством ідейного змісту, емоційною наснаженістю, високою художністю. Для їх поетичного стилю характерне органічне поєднання реалістичної конкретності з символічно-метафоричною образністю. Основний герой цих пісень — відважний воїн, оборонець вітчизни, готовий віддати за неї життя.

Різноманітні ідейно-тематичні мотиви часто переплітаються в одному й тому ж творі, через те поділ пісень на групи, цикли завжди досить умовний.

Зворушливо змальовується прощання з громадою, ріднею, милою у піснях про від’їзд козака до війська. В них часто звучать громадянські мотиви, їхні герої усвідомлюють обов’язок перед батьківщиною. Особливо хвилюючий образ матері, яка викохує сина-сокола «козаченькам на славу, воріженькам в розправу». Скільки величі й самопожертви виявляє вона, знаючи, що розлука принесе їй страждання! В таких піснях, за словами М. Добролюбова, «горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; в них дихає і чисте, ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської...» (Добролюбов Н. А. «Кобзарь» Тараса Шевченка.- Собр. соч.: В 3-х т. М., 1952, т. 3, с. 540.)

У піснях про виряджання в похід настрій урочистої піднесеності, молодецького завзяття часто поєднується із сумом розлуки, тривогою, лихим передчуттям, які посилюються т. зв. формулою неможливого: козак повернеться додому тоді, коли «павине пір’я наспід потоне, а млиновий камінь наверх випливе», коли зійде посіяний на камені пісок...

Тужними настроями пройняті пісні про вимушений від’їзд із сім’ї молодого хлопця, який тікає від закріпачення, переслідування,- мандрує «не з добра, не з розкоші, а з великого лиха».

З любов’ю оспівав народ своїх захисників, показавши їхнє життя, повне тривог і небезпек. Метафорично змальовується суворий побут козака, що протиставляється хатньому затишку і материнським турботам:

Мене змиють дрібні дощі, А розчешуть густі терни, А висушить ясне сонце, А розкуйдить буйний вітер!

Возвеличуючи козака, захоплюючись його безстрашністю, творці пісень вдаються до гіперболічного зображення. Козака знають не тільки татари, турки, шляхта, перед ним відступають навіть природні стихії (гасне вогонь, втихають води), втікають звірі, на камені лишаються його сліди («підківки знати»), самі собою опадають кайдани. У таких піснях чути відгомін легенд про запорожців-«характерників», що їх народ наділяв надприродною силою. Козак втілює в собі могутність і волелюбність народу, непримиренність до соціального й національного гніту.

У козацьких піснях яскраво виявляються патріотичні почуття народу. їх герой усвідомлює, що він оборонець рідної землі, що в нього «родина — уся Україна». Потрапивши в полон до ворога, козак просить перед смертю вивести його на високу могилу — «нехай же я стану, подивлюся та й на свою Україну!» Пафосом любові до вітчизни сповнена пісня часів визвольної війни «Розлилися круті бережечки»: козаки хочуть розвеселити Україну, визволивши її від польсько-шляхетського гніту.

У піснях часто мовиться про козацьку славу. Її поетичним символом виступає червона калина, червона китайка, висока могила як пам’ятник воїнській доблесті. Вся багата символіка козацьких пісень пов’язана з поетичними уявленнями про мужність, силу, міць (образи орла, сокола, дуба, явора).

Драматичною напруженістю відзначаються пісні, в яких змальовується кривава битва з ворогом і смерть козака. Ці пісні — вияв народної шани до захисників і оборонців рідної землі.

Битва у них асоціюється з бенкетом, з мостінням мостів, греблі, з оранкою чи сівбою. Такі метафори за походженням дуже давні, до них звертався ще автор «Слова о полку Ігоревім». Для пісень цього циклу типові образні вислови, побудовані на основі слів «кров», «кривавий»: «крівльою обілляний» козак, «із меча кровця капле», гора «кров’ю закипіла» і т. д. Дорогою ціною — кров’ю і життям — платив народ за волю.

Реалістичне зображення смерті часто поєднується з метафоричним. Смерть козака змальовується то як вічний сон, то як переселення в нову світлицю «без оконець і без дверець», то як одруження з могилкою, землянкою. Дуже часто в цих піснях — згадки про рідних, особливо страдницю-матір, якій ніколи не діждатися сина. Важливу ідейно-художню роль відіграє також образ коня — вірного товариша козака. Кінь не покидає вбитого хазяїна-друга, журиться і плаче, намагається дістати «землі цілющої, води живущої», щоб повернути його до життя. Таке змалювання посилює емоційність твору, розкривав глибину людського горя.

Козацтво не було класово однорідним. Показовою щодо відображення його класового розшарування є поширена в численних варіантах пісня про розправу сіроми з багачем, який насміхався з неї («Ой хмариться, туманиться...»).