Розсипала горішеньки ще й терен.
Обізвався гарний хлопець ще й Семен.

— Ой Семене, Семеночку, Семене!
Чом не ходиш, не говориш до мене?

Прийде вечір, до іншої ти йдеш,
А до мене стиха голос подаєш.

Ой у батька на подвір’ї комора,
А в коморі стоїть кровать тесова.

На кроваті білая перина,
На перині молодая дівчина.

Своє дитя рученьками обняла,
Дрібненькими слізоньками облила.

Не слухала ні матінки, ні отця,
А послухала Семена-подлєца.

Я думала, що ти будеш чоловік,
А ти пустив неславочку на весь вік.

Я думала, що ти будеш любити,
А ти почав до трьох разом ходити.