Пропала надія, забилося серце, заплакали очі мої.
Любив я дівчину і то ся минуло, тяженько на серці мені.

Якби вона знала любов мою щиру, вона би любила мене.
Вона б мя любила, як мати дитину і серце віддала своє.

Піду до ворожки, то я ся спитаю, чи буде дівчина моя.
Як вона мі скаже, що моя не буде, то марно загине вона.

Вернися, дівчино, вернися, голубко, вернися до мене ще раз —
Дай в очи погляну, най руки обіймуть, вернися, надіє моя!

Пропала надія, забилося серце,
Заплакали очі мої.
Любив я дівчину і то ся минуло,
Тяженько на серці мені.

Якби вона знала любов мою щиру,
Любила би вірно мене.
Любила би мене, як мати дитину.
І серце б віддала своє.

Любила би вона, любила би мене,
Але не пускают до ней.
Бо вона багата, а я сиротина—
Не хотят ї дати мені...

Ой піду я, піду іще раз спитати,
Чи вернут дівчину мою.
Коби єй уздріти, як пташку в повітрю,
Дівчину кохану мою.

Вернися, дівчино, вернися, голубко,
Най серце не болит мене.
В любви пожиємо, горе забудемо,
Дівчино, голубко моя.

Пропала надія,
Розбилась сулія:
Знать, повна була.
Так випить хотілось,
Та, знать, не судилось,
Ох нещасна доле моя!
Якби я був знав
Ту лиху годину,
Не клав би її на печі.
Паршиву котяку
Принесли чортяки —
Розбили сулію мені.
А тепер я ходю,
Тяжко сумую,
По хаті нюхом воджу.
Так випить хотілось,
Та, знать, не судилось.
Ох, тепер же я пропаду!
Стулися, суліє,
Стулися, голубко,
Налийся повна туди.
Нехай чарка наллється,
І в рот піднесеться,
Стулися, мене не нуди.