Покладу я хибку кладку через бистру річку,
Помандрую до дівчини на всю темну нічку. (Двічі)

Нехай буде темна нічка, нехай буде сльота, —
Помандрую до дівчини, тримаючись плота. (Двічі)

— Ой ти ж моя дівчинонько, ой ти ж моя мила,
Скільки ж мені сей осені кислиць переїла? (Двічі)

— Ой ти ж, дурний, купував, я, розумна, брала,
Тепер зима, кислиць нема — я б тобі віддала. (Двічі)

Хіба пождеш до осені, як почнуть родити:
Віддам тобі кислиць міру — перестань ходити. (Двічі)