Під білою березою (Двічі)
Там сидів брат із сестрою.

Вона йому хустиночку шиє (Двічі)
Та й дрібними слізьми лиє:

— А чого ж ти, сестро, плачеш, (Двічі)
Десь ти в мене плати хочеш?

— Не хочу я в тебе плати, (Двічі)
Лиш я хочу в тебе правди.

Їдна нас мати родила, (Двічі)
Нерівно нас поділила.

Тобі дала штири воли (Двічі)
Ще й до того дві корови.

Мені дала дві голочки, (Двічі)
Гіркі мої заробітки.

— Приїдь, сестро, коли до мене, (Двічі)
Будеш їсти хліб-сіль в мене.

Приїдь, сестро, до мене в гості, (Двічі)
В мене хата на помості.

Обсаджена квіточками, (Двічі)
Приїдь, сестро, з діточками.

Сестра коней відробила (Двічі)
Та й до брата поїхала.

А вже сестра на риночку, (Двічі)
Брат дивиться в кватирочку.

— Ховай, жінко, хліб з шкуринками, (Двічі)
Їде сестра з діточками.

Прийми, жінко, хліб-сіль з стола, (Двічі)
Бо вже їде сестра моя.

Ховай, жінко, хліб у хижу, (Двічі)
Бо я сестру ненавиджу.

Вольний вітер повіває, (Двічі)
Сестра цеє зачуває.

Сестра цеє як зачула, (Двічі)
Назад коні повернула.

Висилає брат дитятко: (Двічі)
— Вернись, тітко, кличе батько.

— Нащо мені вертатися, (Двічі)
Як од мене ховатися.

Чекай, брате, не лякайся, (Двічі)
З хлібом-сіллю не ховайся.

Не прийшла я хліба їсти, (Двічі)
Тільки прийшла відвідати

Не так тебе, як твоїх діток, (Двічі)
А щоб знали своїх тіток.

Висилає брат другеє: (Двічі)
— Вернись, серце коханеє.

— Єсть у мене хліб у возі, (Двічі)
Буду їсти при дорозі.

Єсть у мене хліб з вишеньками, (Двічі)
Буду їсти з діточками.