Походження та примітки
ОЙ ЩОСЬ МИЛИЙ ЗАБОЛІВ (КИСІЛЬ). Г.
Запис. М. Мишастим 1960 р. в селі Блистова Менського району Чернігівської області від лірника А. С. Гребеня.
Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 14—3, одиниця зберігання 345, сторінка 152 (без тексту).
Текст з попереднім майже не розходиться, крім деяких моментів мови та чіткішого римування, зокрема у віршах:
Як гайнула по селу
Добувати киселю —
Не добула киселю,
Та добула вівса.
Як принесла той овес
У приполі увесь;
Як гайнула вона знов
Добувати жорнов...
Варіант «Ох джур да кисіль», записаний в м. Василькові на Київщині (Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 28—3, одиниця зберігання 580, арк. 142), має таку кінцівку:
Поки кисіль ізкипів,
Аж і милий одубів;
А я віри не йняла —
По череву потягла.
У варіанті М. Бучинського, записаному 1867 р. на Станіславщині (Відділ фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук УРСР, фонд 28—3, одиниця зберігання 49, арк. 96—97), додано після рядка «А вже милий задубів» кінцівку:
Сховала го під дзвіницев,
Приплескала марлівницев:
Най ти дідько в душі горить!
Ця кінцівка — західноукраїнська, увесь же текст не має мовних західноукраїнських ознак і майже тотожний з текстом О. Вересая.