Ой у моїм городчику
Копана криниця;
А де, варе, пробував
Лукин Кобилиця?
Ой кувала зозуленька
У лісі на різі:
«Але Лукин пробував
В полі на залізі».
«Чому ж бо ви, пане-брате.
Та й не годитеся.
Чи на того Кобилицю
Ви надієтеся?»
«Але ми й ще не годили.
Годити не будем,
Поки того Кобилицю
Видіти не будем».
А як прийшов Кобилиця
Сесію судити,
Зачали собі пани
Ще й ручки ломити.
Білі ручки поломили,
Вдарили в долоні...
А ви, пане Джурджуване,
Утратили гори.
Ой гори, гори,
Бувайте здорові!
Та най у вас пробувають
Воли та корови.
На зеленім цариночку
Коза вербу ложе,
Котрі тянуть з Кобилицю,
Най їм бог поможе.
Котрі тянуть з Кобилицю,
’Би повікували;
Котрі тянуть за панами,
’Би не дочекали!
Звоювали Путилову
В велике говіння
Та забрали барабулю,
Нема й на насіння.
Як пригнали до Стороння,
Стали перед пани:
«Та не файна, Кобилице,
На тє пішла слава».
Ой сходя си усі пани,
Сходя си всі лісні
Та й убили Кобилицю
В підкови залізні.
Ймили ж уни Кобилицю,
Супліки читали,
Катували біле тіло,
Водой відливали.
Староста протокол пише,
Мандатор питає,
А Базилько Кобилицю
Буком потягає.