Ой же, хлопці не співали,
Голосу не мали,
Болячки їх підпирали,
Що не додихали.
Болячки їх підпирали,
Що не додихали,
Через тиждень на панщині
Гаразду не знали;
Через тиждень на панщині,
Ще тото не решта,
Ой в неділю до полудня
Беруть до арешту.
Ой в неділю дуже рано
До церковці дз[в]оня[ть],
Отамани з польовими
До рахунку гоня[ть].
Прийшов же я та й до двору,
Взяв си рахувати,
А пан мені на один день
По три дні складати.
Я ізнизька уклонився,
Та й взяв ’го просити,
А він мене ймив за чупер,
Як мя зайде бити.
Прийшов я додому
Та ще не встиг сісти,
А польовий їде, кричить:
«Давай коням їсти!»
Прийшов я додому,
Жінка си питає:
«Чи багато, чоловіче,
Та й панщини маєм?»
Ввійшов я до хати,
Взяв жінці казати,
А отаман їде, кричить:
«Коня запрягати!»
Я закликав ’го до хати
Та й узяв просити:
«Най попоїм трохи джуру,
Не можу ходити».
Приїхав я та й до двору
Та й став перед браму,
А економ їде, кричить,
Кляне мене в маму.
Я і шапку йому скинув,
Здалека вклонився,
Він нагайку із-під плаща
Та й мене набився!
Минулися тоті часи
Та й тоті гайдуки,
Що носили та й за людьми
Лисковії буки.
Минулися тоті часи
Й тоті отамани,
Та й що вони молодицям
Вогонь заливали.
Тепер пани головаті,
Нема що робити,
Пишуть вони до цісаря:
«Нема відки жити!
Вже си люди збунтували,
Не хотя[ть] робити.
Ми не вмієм та й косити,
Наші жінки жати,
Ми не знали, що так тяжко
На хліб працювати»...