Ой вийду я на могилу,
Подивлюся у долину:
Долів, долів долинами
Їдуть турки з татарами,
Межи ними віз кований,
А в тім возі Михай лежить,
Порубаний, постріляний...
Капле кровця у кирницю,
З кирниченьки річка тече,
Над річкою ворон кряче,
Михаєва мати плаче...
«Не плач, мати, не журися!
Не дуже ’го порубано,
Не дуже ’го постріляно:
Головонька начетверо,
А серденько нашестеро,
А ножечки на гишечки,
Біле тіло, як мак, міло.
Не плач, мати, не журися,
Бо вже сина поховано,
Вже му хатку збудовано.
Без двер хата, без віконець. —
Михаєві вічний конець!»