МОЛОДАЯ ДІВЧИНОНЬКА, ЧОГО З ЛИЦЯ СПАЛА
(Пісня про життя у пана Письменського)
«Молодая дівчинонька,
Чого з лиця спала?»
«Така тепер, козаченьку,
Панщина настала!»
Що в неділеньку раненько
Усі дзвони дзвонять,
Молодії отамани
По улицях ходять:
«Ой годі вам, добрі люди,
До церкви ходити,
Беріть ціпи та лопати
Та йдіть молотити!..»
Змолотили стіг пшениці,
Везуть продавати,
Молодому отаману
Жупани справляти.
Ой справили два жупани,
Треті шаравари,
Тепер же ми, пані-братці,
Навіки пропали.
Задовжався пан Письменський
Сорок тисяч грошей,
Та ісправив пан Письменський
Хороми хороші.
А за тії та хороми
Взяли у нас корови,
А за тії східці
Позаймили і вівці.
А у тих же та хоромах
Побиті кілочки;
Доживемся ми до кінця —
Не буде й сорочки!