[В]орав милий сорок день,
Насіяв ми конопель,
Вродиласі горстка —
Ні м’яка, ні шорстка.

Сама я не знаю,
Що з неєм робити:
Чи ї мочити,
Чи ї людєм ручити,
Чи ї тіпати,
Чи на люди дати?

Чоловіче, Корнію,
Дай же мені раду,
Бо я з тими коноплями
Навіки пропаду.

Є в людей по сім кіп,
Та усі потерті;
А в мене їдна горстка —
Ворота підперті.

Не сама-м я терла,
Терли помічниці —
То за крупи, то за пшоно,
То за паляниці.

— Не сама-м я мотала,
Кума помагала,
Дала-м кумі миску пшона
І три куски сала.

Не сама-м робила,
Просила-м Данила;
Дала-м єму три золоті
Ще й не доплатила.

Наробила-м полотна
Від порога до вікна,
Як ся сорочку вшила,
То й плечей не закрила.

Постелила-м на воді,
А вбілили лебеді;
Краща в мене сорочка.
Як в якої попаді.

Шатнула-м сі попід столи,
Нашла-м собі [а]постоли,
В [а]постоли йа взуласі,
У каглянку вдягнуласі.
Каже милий: добре буде,
Ходім, мила, меже люде.

Через греблю йду,
Як голубка гуду,
Всі ми люди дивуютьсі,
Що хороше вбрана йду.

їден каже — попадя,
Другий каже — пані,
Третій каже, що мужичка,
Но в хорошім вбранні.