А в неділю рано,
Як ми повставали,
То нас молоденьких
В кайдани кували.
В кайдани кували,
В тюрму замикали,
За те, що ми в Белзцю
Панів виганяли...
Там у чистім полі
Береза стояла,
А на тій березі
Зозуля кувала.
Не була зозуля —
Тільки рідна мати,
Плакала-ридала, —
Сина не видати.
«Щоб ти знала, мамо,
Яка мені біда,
Ти би сь передала
Голубчиком хліба.
Голубчиком — хліба,
Голубкой — водиці,
Щоби сь знала, мамо,
Як тяжко в в’язниці.
Щоби сь знала, мамо,
Як тяжко в неволі, —
То би сь передала
Горобчиком солі.
На Великдень рано,
Як ви пиво пили,
То нас молоденьких
Нагайками били.
Нагайками били,
В тюрму замикали,
За те, що ми в Белзцю
Панів виганяли».